[ad_1]
Перший заступник міського голови Іван Самойдюк в програмі «Звільніть наших рідних» на Громадському радіо розповів про 333 дні перебування в полоні.
Як це було — далі в цитатах та висловлюваннях.
Про одиночну камеру та катівні
«Беруть в полон і ти перебуваєш в такому мішку. Я був в такому мішку 138 днів — одиночній камері, в слідчому ізоляторі Мелітополя і 195 днів в господарській будівлі на території Запорізької області. В звичайній будівлі, яка взимку не опалюється, в якій немає освітлення і так далі. Це катівні….
…Катівні створені в звичайних господарських будівлях по всій окупованій території. Слідчих ізоляторів не вистачає, там тримають по 10-15 чоловік в невеликих кімнатах…
Більшість цивільних, які потрапляють в такі катівні, вони зникають з точки зору закону, отримання інформації. Моя родина до останнього не знала, живий я чи не живий. Це найбільш страшне, не мати можливості дати рідним якусь звісточку, щоб вони не переживали, що їхня людина жива….
Через ці катівні окупанти пропустили не менше 50% громадян, так звана фільтрація».
Захоплення міста
«На другому тижні після захоплення Енергодара в місто заїхали фсбшники, які себе називали «військова адміністрація»…
Ми зрозуміли, що в них до війни була була розгалужена сітка агентів в місті….
Вони намагались переконати працювати разом, що «Росія прийшла назавжди»….
Тоді не було чітких інструкцій, як ми мали виживати в такому стані…
Я коли приїхав з триденного відрядження, то був впевнений, що нам треба евакуювати весь склад виконавчих органів в Запоріжжя, але на превеликий жаль, вранці ми домовились про зустріч, але не встиг доїхати, мене схопили і викрали.
Пізніше міський голова разом з командою зробили свій вибір і евакуювались, бо там знаходитись було неможливо. Треба було або співпрацювати з окупантами, або виїздити».
Про лікарню
«В липні мене вивозили в реанімацію, в лікарню Мелітополя. Там можна було уривками отримати інформацію з російського телебачення. Це єдина інформація, яку я міг отримати, бо цілодобово був під наглядом двох військових в окремій палаті. Але телевізор був… тоді я зрозумів, де проходять бої, на яких позиціях знаходиться Україна…
Для міжнародних організацій, Червоного Хреста ми були зниклі».
Про повернення на роботу та колаборантів
«Медичну реабілітацію проходжу з перервами, проходжу лікування. Я повернувся до роботи в команді, зараз знаходжусь в Запоріжжі…
З 220 працівників органів місцевого самоврядування тільки дві людини пішли працювати до орків на роботу. Це реальна оцінка справжнього настрою, який є у енергодарців….
Про безпеку
«Коли російські військові сказали нашим полоненим: «вы не вздумайте возвращаться в армию, в следующий раз мы вас на обмен не отдадим», то я лише тоді зрозумів, що нас везуть на обмін. Бо коли через годин 8 після перевезення я побачив, що я в Ростові, то подумав, що це дорога в Росію. Коли літак приземлився один раз і я побачив сніг, і потім він ще раз злетів, то думки були, що це вже Урал. Потім вже я зрозумів, що це обмін. Була надія, що це може трапитись…
Родина моя в безпеці. Їм реабілітацію проходити треба буде довше, ніж мені, бо я знав, що я живий і був впевнений, що вийду звідти, а у них не було такої впевненості»…
Повне інтерв’ю тут:
[ad_2]
Источник: 061.ua