На Запоріжжі поля «засіяні» залишками від ворожих «Смерчів» та «Ураганів»: про що розповідають аграрії, — ФОТО

Це село у Пологівському районі, яке розташоване на перетині трьох областей — Запорізької, Донецької та Дніпропетровської. Ворог гатить по ньому авіаційними бомбами і касетними боєприпасами. На початку повномасштабного вторгнення звідси почали масово виїжджати люди. Був період, коли в селі залишалось близько 50 осіб. Зараз люди почали потрошку повертатись додому і нині в населеному пункті жтве приблизно 300 мешканців.

Про що розповідають люди з прифронтового села — далі в матеріалі 061.

Голова одного з фермерських господарств Олександр Каліберда не виїжджав з рідного села, як сам він каже, «ні на годину».

До повномасштабної війни він разом із сином обробляли 1100 га землі, а зараз — 300 га. Чоловік розповідає, що після ворожих обстрілів на поля без саперів не виходять. За цей час він вже навчився розрізняти снаряди.

«Чи багатий «врожай» таких боєприпасів вже зібрали?», — питаю.

«Зараз покажу. Чималий. І від «Урагану», і від «Смерча». Касетних боєприпасів гори лежать. Нас вже навчили як діяти коли бачимо. Головне: не чіпати руками, поки сапери не приїдуть», — говорить.

Він каже, що минулого року, приблизно в цей же період, було дуже важко.

«Гатили сильно по селу. Живого місця не було. У мене у дворі було три прильота», — розповідає.

Але попри це навіть думки не було про те, щоб не сіяти.

«Треба ж їсти щось. Наші хлопці не з лякливих», — додає.

З 2 березня 2022 року в селі немає світла, вода — лише із свердловини. Її качають за допомогою генератора. Іншої води тут немає. Люди отримують гуманітарну допомогу, вирощують врожаї та тримають невелики господарства. В лікарню та магазин їздять в Покровське, що у Дніпропетровській області.

«І тут проблеми, бо у нас є лише ґрунтова дорога і після дощу, то справжній жах. Вже дуже багато років нам зробити ніхто не може 1 км 200 м дороги. Асфальт закінчується і закінчується цивілізація», — каже.

Поки спілкуємось, чоловік каже, що в Воронежі живе його рідний брат. Востаннє приїжджав сюди в 2015 році, на похорон батька. Зараз брати зв’язок не підтримують.

«Як перші прильоти почалися, то менший брат йому телефонував і питав: «що ж ви робите?», а він сказав: «то не ми». Хотів би в очі подивитися йому. Образи немає і розуміння немає. Ну як вони могли таке допустити», — говорить пан Олександр.

Раніше в селі було багато дітей, тут є велика школа. Сама будівля ще є, але побита та посічена. А от дітей в селі майже не залишилось. Фермер каже, що поки літо було, родини з дітьми були, а зараз вже знову їдуть, бо дітям треба навчатись, хоча б в режимі онлайн.