«Коли фосфором обстрілювали, я подушкою голову закривав»: 10-річний Дмитро із Степногірська розповів, як ховався від обстрілів

Сьогодні, 12 вересня, поліцейська евакуаційна група в рамках примусової евакуації вивезла із Степногірська родину з 10-річною дитиною та двома маломобільними людьми.

Як це відбувалось і про що розповідають люди, які щодня жили під обстрілами — далі в репортажі 061.

Не встигла спеціальна поліцейська броньована машина заїхати в Степногірськ, як на вулиці, біля двору її вже виглядала 36-річна Світлана з 10-річним сином Дмитром. Вони зібрали речі та погодились виїхати до Запоріжжя, із собою в місто забрали і батьків Світлани.

«Дмитро перейшов у 4-й клас. Тут інтернет, то є, то немає і він не міг підключатися онлайн. Зараз вже до Запоріжжя прийдемо і буде вчитися. Школа онлайн, якби він вчився в школі як раніше, то звичайно було б краще. Чи страшно під час обстрілів? Було страшно, але звикли. Поки я на роботі, син вдома з батьками. Він сам знає, що ховатися треба», — говорить Світлана.

Вона замкнула хату, перевірила все у дворі. Речей у родини з чотирьох осіб не дуже багато.

Її мама — 61-річна Наталя Анатоліївна поганенько ходить. Розповідає, що весною — з травня по липень, жили у Запоріжжі. Потім виникли труднощі з житлом і вони вирішили повернутись. Жінка каже, їхала додому в надії, що зможе зробити заготовки на зиму. Але через відсутність води, врожай геть поганий.

Маленький Дмитро дуже зрадів, побачивши машину поліцейських. Хлопець підбіг до правоохоронців аби обійняти та подарувати малюнок, який зробив спеціально для них. Намалював прапор України, а на зворотній стороні написав побажання. Він знає ім’я кожного сусіда, який залишився і який виїхав. Найбільше сумує за другом Льошою. Хлопець з батьками виїхав до села неподалік Запоріжжя.

Питаємо у Діми, а чи чув він обстріли. Говорить, що кожен день.

«Зранку тиша, а потім починають…. Фосфор (запалювальні снаряди, — ред.) дуже страшно. Сяйво бачив. Під кроватю ховаюсь і подушкою голову накриваю завжди», — розповідає хлопець.

Його бабуся додає, що вони завжди в хаті ховались від обстрілів. Дуже бояться саме цих запалювальних.

«Кажуть, що вони роз’їдають все, якщо попаде не дай Бог на тіло», — говорить жінка.

Малий додає, що гуманітарну допомогу родина отримує, світло іноді є, а іноді — вибиває.

«Сладостей немає тільки. Дуже хочеться цукерок та печива», — каже Дмитро.

За даними ЗОВА в Пологівському та Василівському районах залишається близько 10 дітей (до початку примусової евакуації було 54).

Ювенальна поліцейська Наталя Шишкова говорить, що родина, яку вивозили сьогодні, контактна, відповідальна.

«Мама за сином доглядає, хвилюється. Почався навчальний рік, а в селищі зв’язку майже не має, світло постійно зникає. Умов ні для навчання, ні для проживання немає і вони сказали, що готові виїхати’, — розповідає Наталя.

Загалом, евакуація з прифронтових населених пунктів області триває з квітня. За цей час поліцейські вивезли сотні родин з дітьми.